Гори, гори, моя звезда
Дійові особи:
Чорт.
Микола Бедросович.
Дія перша.
Синєє, синєє небо з облаками. На білому облаці стоїть двотумбовий письмовий стіл. За столом у поворотньому шкіряному кріслі директора сидить Чорт. Це худий та шклявотний негр у костюмі без сорочки, але з жовтою строкатою краваткою. Чорт пилочкою робить на бридких чорних кігтях манікюр. Чорт явно нудьгує. Він п´є горілку на американський манер із невеликого стаканчика з льодом, театрально позіхає та крутиться у кріслі: вліво... вправо. Вліво... вправо. Раптово на облаці з’являється Микола Бедросович. Із одежі на йому тільки лопухуватий войлочний капелюх. Микола Бедросович здивований, але не наляканий.
Микола Бедросович: Що це все означає? Хто ви такий?
Чорт: А-а-а-а! Підарасович прийшов!! Шо, не впізнав?
Микола Бедросович: Ви шось путаєтє. Я Бєдросович. Мій папа болгарин був, Бєдрос. Там у них у Болгарії всьо не так як у нас. Імена не такі, прізвища. На перший погляд схожі, але не такі. Вони і головою кивать не так. Коли, скажімо, я киваю на “да”, то воно означає — “ні”. І наоборот, якщо я киваю на “ні” ...
Чорт: Та не пизди вже заєбав. Ти що, не розумієш куди попав?
Микола Бедросович здивовано озирається осторонь, здивовано дивится на стіл, крісло та чорта.
Микола Бедросович: Я що... помер? А ти хто? Невже чорт?
Чорт: Ха! Ну, ясно, що помер! Серце стало. У бані. Ти там цій халяві третюю палочку вставив, да? Га-га-га ! (Чорт неприємно регоче, показуючи брудні жовті зуби).
Микола Бедросович: (мрійливо) Третю. А шо, круто?
Чорт: та нічого крутого. Помер ти. Тепер піздець. Відправляйся тепер до пекла. Га-га-га (Знову регоче).
Видно, що Чорта розважає ця бесіда. Він постіно усміхається та почухує пилочкою для нігтів собі у мохнатому вусі. Чорт робить ковток горілки із стаканчика та хрумтить льодом.
Микола Бедросович: Ізвінітє, а чому одразу і до пекла? Ти ж мусиш підрахувати — що я там зробив гарного, доброго при житті, що поганого. І по середньозваженому показнику так би мовити, зробити висновок. Я так думаю, що ...
Чорт (Перебиває) : Да єбав я що ти там думаєш. Нікому я нічого не винен. Раз я сказав у пекло, значить – у пекло.
Микола Бедросович не поспішає. Він дивиться на Чорта.
Микола Бедросович: А де ж Петро?
Чорт: Посрать пішов, мене посидить попросив. Ти ще тут?
Микола Бедросович: Пішов, кажеш? А ключика чи не тобі залишив?
Чорт порсається у кишені, після чого дістає звідти купу іржавих ключів та трусить ними перед єбальником Миколи Бедросовича.
Микола Бедросович (змінюючись у обличчі) : Слухайте, пане Чорте, а може ми з вами персонально домовимося, га? Так би мовити, угоду підпишемо. Я вам, ви мені - взаємовигідну
Чорт (намірено знущаючись): Ну, і що ж це в нас з тобою, Підарасович, буде за угода?
Микола Бедросович, ніскільки не образившись: А, я міг би за тебе словечко замовити де треба. Я у міністерстві працюю, правду кажу. І грошики у мене водяться, і хатинка є. Котедж по нинєшнєму. Так шо я – ого-го.
Чорт: Ну, ти, блядь, і дурний Миколо. Стоїш тут у самому капелюсі і пиздиш про грошики. Ну, і де ж вони в тебе є?
Микола Бедросович лапа себе по голих боках і розуміє, шо він голий. А ще точніше – що і самого Миколи Бедросовича вже нема, він помер. І тільки одна його безсмертна душа стоїть зараз перед Чортом у банному капелюсі, очікуючи, доки її не спровадять у пекло на муки одвічнії. Тут Миколу Бедросовича охоплює нехуйовий жах
Чорт: Шо рота скосойобило? Злякався?
Микола Бедросович швидко бере себе в руки, він морщить лоба та напружено дума. Навіть, губи стискує так, що вони стають схожі на тоненьку рисочку.
Микола Бедросович: І що ж тепер, нічого тобі не треба у твоєму чортовому житті? Все в тебе є?
Чорт: Ну, виходить все є.
Чорт либиться і ковтає горілку.
Микола Бедросович: Слухай-но, Чортику! А якщо я тобі свого хуя віддам, відпустиш?
Чорт: Що? Да, ти Миколо, зовсім здурів. Ні, ну, я ще розхумію, коли безсмертную душу пропонують продати. Але ж хуя!! Ця інтеліігенція точно вся з глузду поз´їзжала.
Микола Бедросович (не переймаючись): Да ти не зрозумів, Чорте. В мене знатний хуй. Ти тільки подивись, а. І довгий, і красивий, а товстий який. Жінки тільки ссуться від радості. А мені він і не потрібен зовсім. Так що – з мене цього гарного хуя, а з тебе – на хвильку відвернутися, і діло в шляпі.
Чорт (задумавшись): Товстий, кажеш? І довгий? А ну покажи.
Микола Бедросович повертається до Чорта у весь зріст так, що стає гарно видно його дійсно досить непоганого хуя. Він довгий, товстий, взагалі такий, як його описував хазяїн.
Чорт (до себе): Хуя за вічне життя. Такого ще не було. Да і оскорбляє це моє єстєство чортове якось. Ні, не можна мабуть. Хоча, треба признатися, і гарний в цього Підарасовича орган.
Микола Бедросович: Не віриш. Ну, тоді давай мірятися.
Чорт (невпевнено): Ну... ну, давай.
Обидва становляться біля столу і міряються хуями, роблячі чортовою пилочкою для нігтів риски на полірованій столешниці. В Миколи Бедросовича хуй кращий за всіма показниками.
Чорт: От і думай, блядь...
Дія друга.
Облако. Стіл. Крісло. В кріслі Чорт, що п´є горілку. Він мрійливо мружиться на сонце і наспівує фальшивлячи по-російські:
Чорт: “Умру ли я... и над могилою ..
Гори, сияй, моя звезда ...”
Нет, все же, прав был Михаил Сергеевич Горбачев. Нужно возвращаться к общечеловеческим ценностям.
Завіса.
© Copyright: Просто Леха, 2002
Свидетельство о публикации №2210190051
