Білі та сонце в пустелі (фарс)
Дійові особи:
Товариш Сухов – червоний командир, носій ідей всесвітнього комунізму
Пєтруха – червоноармієць-гомосексуаліст
Саїд – араб-гомосексуаліст
Зідан – кремезний чоловік, чорнявий та кучерявий. Відомий французький хвутболіст
пігмеї – здичавілі мешканці Північної Африки
Гарем – безобразний натовп східних жінок (тут треба пояснити, що жінка взагалі, та східний її різновид не виключення, уявляє собою безсловесну, безглузду істоту. Але, коли їх збирається до купи досить багато, якась зірка колективного розуму все ж проскакує. Саме цьому Гарем подається як один окремий, цілісний літературний персонаж). На жаль, в п’єсі не з’являється.
Дія перша.
Гола пустеля з барханами та суховіями. Нестерпно пече високе африканське сонце. Деінде стирчать поодинокі хащата верблюжої колючки. Наскільки бачить око, не видно ніяких слідів оазисів, або якихось інших ознак життя.
Посеред одного з барханів одинокий путник може побачити закопаних в пісок по саму шію Пєтруху та Товариша Сухова. У Петрухи на голову гострокінцевий червоноармійський шолом, так звана, будьонівка, у Товариша Сухова – командирський кашкет із зіркою. Товариш Сухов зиркає з-під кашкета хитрими маленькими оченятами та доволі ненатурально посміхається.
Пєтруха: Що це ви, Товаришу Сухов увесь час регочете, наче хворобу Дауна в цій йобаній пустелі підхопили, га?
Товариш Сухов: А чом би й ні? Диви, Пєтруха, яка природа! Сонце, пісок, рослинність... там, миражі всілякі. Де б ти ще таку красу побачив? Хе-х .
Товариш Сухов нервово хихика, при цьому рипа головою в сторону, наче від нервового тіку.
Пєтруха: Ви оце, командіре, заєбали, якщо хочете знати. Стирчимо ту, наче два хуя в ополонці. Ану, як пігмеї прийдуть? Шо робити будемо?
Товариш Сухов: Да, пігмеї це лихо. Ну, ми ще маємо надію, що хто-небудь нас відкопа. Ми ж с тобою, Пєтруха не просто так сюди прийшли. Ми ж ідеї комунізма із собою принесли. Можна сказати, зернята нового життя, розумієш? Хе-х (при цьому „хе-х” голова Товариша Сухова знов рипається в сторону).
Пєтруха: На три пизди цим арабам здалися ваші комуністичні привиди. Тут вам Сахара, Африка, а не якийсь там радянській Туркістан. Тут такі гуси не злітають. Уйобувать нам треба звідси і хутчіш. Де ж цей йобаний Саїд подівся? Казав „Буду, гукайте.. стріляйте...” Мудило арабське.
Товариш Сухов: Саїд твій вже п’яти накидав. На хуй би ми йому сталися. Ти радуйся, шо нас тут одразу не вбили. Ось, ти скажи, Саїд же підарасом не був до того, як ти приїхав?
Пєтруха: Він усе життя був гєєм, він таким народився, тіки не осознував це. А я йому очі відкрив. Він мене ще за це буде спасибі казати та баранів приносити. Га-га-га-га-га.
Пєтруха дуже бридко регоче, згадуючи, як він відкривав очі бідному арабові.
Пєтруха: Ви теж гарні, Товаришу Сухов. Палац та Гарем у Абдули відібрали? Казали – „При комунізмі все буде загальне. Приватної власності не буде. Усі речі в колхоз, усіх жінок в комуну”.
Товариш Сухов: Я їм, Пєтрухо, устроїв комунізм, мрію про майбутнє. Тобто, спочатку, канєшно соціалізм...
Пєтруха: Во-во, тілько Шведський його варіант. Такий собі проміжсобойчик.
Товариш Сухов: Дурак ди Пєтруха. Це був сеанс групової психотерапії. Фрейда треба читати.
Пєтруха: Який нахуй Фрейд? Камасутра та маркіз де Сад в одній кімнаті.
Товариш Сухов: Я, всеж вважаю за краще єбатися з жінками... Якось це більш природньо.
Пєтруха: Ну, тут я вам не суддя. Любити можна тільки чоловіків, це справжня та чиста любов.
Товариш Сухов: Любити можна і жирафу. Тілько навіщо товариша у жопу єбать? Невже це і є любов? Хоча, який нам цей Саїд товариш. Так, чмо блядське. А, ось, згадаєш про дурня, він і з’явиться. Може хоч допоможе, срань арабська.
Із-за бархана з’являється руда кобила, на якій сидить араб у грязній зеківській фуфайці, ноги його без чобот. На голову накручена якась ганчірка. В руках у нього хворостина, зроблена із верблюжої колючки, якою він увесь час пиздить коняку по хребті.
Саїд галопом під’їздить до закопаних носіїїв комунізму. Він стримує кобилу та гарцює на одному місці, ледь не на скронях у Пєтрухи та Товариша Сухова. Здається, що її ратиці зараз розіб’ють червоноармійцям черепи.
Пєтруха: Привіт, Саїде! А шо це в тебе вся куфайка у вафлях? Га-га-га-га (регоче).
Товариш Сухов (відпльовуючись від піску): Саїде, брате, відкопай нас, бо здохнемо тут і ніхто навіть не згадає.
Саїд: Ви два гондоли сохніть тут, як вобла на палубі, я за вас свою сраку підставляти не збираюся. Зараз пігмеї прибіжать, тут вас пизда з вухами і накриє.
Товариш Сухов: Підарас ти, Саїд. Голова дурна, розуму в ній ні на краплю. Вони ж якщо прийдуть, то тебе та сама пизда накриє.
Саїд: Я, Сухове, може і підарас (при цих словах Пєтруха задоволено хмикає в будьонівку) а ось ви, хлопці скоро будуте свій комунізм-гомосексуалізм у пеклі встановлювати. Всьо, ідуть.... Ну вас на хуй.
Саїд пришпорює кобилу і та, з виразом незбагненної грусті тварини, яку пиздять невість за що посеред пустелі, починає рухатися в сторону сусіднього бархана.
Товариш Сухов: От дурень...
А з іншого боку, теж із-за бархана вибігає страшний натовп здоровезних чорних аборигенів. В руках у них дрючки, каміння та у де-кого – іржаві, незрозумілої форми залізні ломаки.
Це пігмеї.
Вони біжуть бистро та мовчки, наче знаходяться не в пустелі, а на зеленій травиці стадіону. Натовп наближується до Пєтрухи. Двоє перших пігмеїв швидко присідають над ним і вправно засипають його голову піском по самий край будьонівки. Помираючи, Пєтруха страшно хрипить. Інші пігмеї пиздять його по голові хто чим.
Один з пігмеїв – Зідан, з розбігу підскакує до Товариша Сухова та хвацько, наче хвутбольний м’яч, упизжує його ногою прямо у лоба.
Голова Товариша Сухова відривається і летить вперед, описуючи широку параболу. Крові не видно. В кінці цієї траекторії, голова влучає в спину Саїда, я кий все ще намагається ускакати на своїй хворій коняці.
Саїд звалюється з сідла. Авангард пігмеїв наздоганяє його і дає пизди.
Пігмеї кричать. Саїд тихо помира.
Зідан (радісно): Ап, і знову в дев’яточку!
Завіса.
